Тетяна Чала (одна з найулюбленіших поетів Слов'янщини - автор чотирьох поетичних збірок "Журавка", "Дорогою батьків", "До світла", "Літопис про рідний край")

Сумна сторінка мого краю

(1932-1933)

Прирекла вже на загибель осінь хутори, і села, і міста,

Бо лишили всіх без хліба зовсім, вибравши комори дочиста.

Руйнували стіни, печі, груби, під сухі копали явори, провіряли і криниці, й зруби,

Шомполами зрили всі двори.

А який був урожай чудовий і погідні для збирання дні!

Тільки не судилося нікому хліб отримать свій на трудодні.

Прямо з поля все везли в райони, звідти із безтарок - у вагон,

Йшли і йшли товарні ешелони з українським хлібом за кордон.

Брали все зухвало і нагально, не лишали навіть буряків, 

Грабували націю безжально, мов запеклих, лютих ворогів.

Люди сподівались на свободу і на хліб від влади сатани,

А дістали смерть свого народу і жадану землю... для труни.

Вижили завбачливі і мрійні, що зуміли обхитрити їх, 

Заховали хліб в місця надійні, комар носа підточить не зміг.

На колгоспнім полі заривали хліб свій у макітрах, і ріллі

І таємно взимку добували жменями із мерзлої землі.

Всюди на дорогах  -  трупів сила, їх возили в балки і яри,

Смерть голодна всіх кругом косила, вимирали села й хутори.

Лиш тирана жирували слуги (їм щодня давали спецпайки), 

Щоб живими звозили в яруги тих, у кого шкіра й маслаки.

Чуєш голоси із  домовини?- це мерці дорослі і малі:

- Хіба можна знищить пів країни і уникнуть кари на землі?

Народе  мій, згорьований і впертий, твій мужній дух, як громовиці дзвін,

Ти сам себе порятував від смерті і сил знайшов піднятися з колін.

Бо з віку в вік ти прагнув до свободи, як Прометей, вогонь у серці ніс,

Тебе не знищить ні один Чорнобиль, нездатний вбити аніякий біс.

Бо у тобі живе священна віра в незламність духу людського повік,

Тебе веде дзвінка любові Ліра із темряви у світ нових століть.